Листопадовий вітер пронизував наскрізь, попри три шари одягу. Наталія Сергіївна глибше натягнула на голову в’язану шапку й підійшла до сміттєвого контейнера біля елітного житлового комплексу «Імперіал».

Тут завжди можна було знайти щось цінне. Заможні люди викидали те, що для неї тепер було розкішшю. Ще два роки тому вона й уявити не могла, що ритиметься в смітниках.

Тоді вона була майором поліції, слідчою з особливо важливих справ, мала квартиру в центрі столиці та повагу колег. Але одна справа все змінила. Наталія здригнулася, відганяючи спогади.

«Зараз не час про це думати. Потрібно знайти щось цінне, що можна здати, аби купити їжі на кілька днів». Вона відкрила черговий пакет і почала перебирати вміст.

Пляшки, упаковки від продуктів. Якісь папери. Стоп.

Наталія дістала з пакета зім’ятий лотерейний квиток. Зазвичай вона б не звернула на нього уваги, але щось змусило її придивитися уважніше. Квиток був дорогим — із серії «Мільйонний шанс», де одна покупка коштувала п’ять тисяч.

Такі квитки заможні люди купували радше для розваги, ніж із реальною надією на виграш.
— Цікаво, — пробурмотіла Наталія, розгладжуючи квиток. — Навіть не перевірили перед тим, як викинути.

У кишені її потертої куртки лежав старий смартфон — останнє, що залишилося від колишнього життя. Вона заряджала його вчора в торговельному центрі, поки охорона не попросила піти.

Наталія дістала телефон і відкрила сайт лотереї. Останній тираж був три дні тому — 15 листопада. Вона уважно звірила номери — серце здригнулося.

Перша цифра збіглася. Друга. Третя.
— Не може бути… — прошепотіла вона, відчуваючи, як тремтять руки.

Усі шість цифр збіглися ідеально.

Це був головний приз.

Наталія подивилася на суму виграшу й ледь не впустила телефон. Сто мільйонів.

Кілька хвилин вона просто стояла, тримаючи квиток у руках і не вірячи власним очам. Сто мільйонів. Це вирішило б усі її проблеми.

Вона могла б зняти житло, купити нормальний одяг, поїсти гарячої їжі… Але слідчий інстинкт, який не зник навіть після півтора року життя на вулиці, змусив її зупинитися.

Хто при здоровому глузді викине неперевірений лотерейний квиток? Тим паче мешканець «Імперіалу», де квартири коштують від ста мільйонів.

Наталія уважно оглянула квиток.

На зворотному боці було зазначено ім’я власника — так вимагалося для квитків такого номіналу. Її очі широко розплющилися, коли вона прочитала напис:

Власник: Кравцов Володимир Ігорович.

Це ім’я вона знала.

Кравцов був відомим підприємцем, власником мережі будівельних магазинів. І три дні тому про нього писали всі новини.

Наталія гарячково відкрила браузер і ввела його ім’я. Перша ж стаття підтвердила її найгірші побоювання:
підприємець Володимир Кравцов загинув у власній квартирі.

Тіло знайшла дружина. За попередньою версією слідства, причиною стала глибока депресія через проблеми в бізнесі. Дата смерті — 15 листопада.

У день розіграшу лотереї.

Наталія повільно опустила телефон. Мозок, відвиклий від аналітичної роботи, почав важко, але впевнено запускатися.

Людина купує лотерейний квиток. У той самий день виграє сто мільйонів. І в той самий день гине — нібито через фінансові труднощі.

— Це не випадковість… — тихо сказала вона сама собі. — Це злочин.

Продовження історії йде далі…

Наталія ще довго стояла біля сміттєвого контейнера, міцно стискаючи лотерейний квиток у руці. Навколо шуміло місто, хтось виходив із під’їздів, хтось сідав у дорогі автівки, але для неї світ ніби завмер.

Колишня слідча в ній прокинулася остаточно.

— Сто мільйонів… і смерть в один день, — тихо промовила вона. — Занадто багато збігів.

Вона добре пам’ятала прізвище Кравцова. Кілька років тому її відділ перевіряв одну з його компаній. Тоді справу швидко закрили — надто впливовими були люди, що стояли за бізнесом підприємця. Але Наталія пам’ятала його очі: втомлені, насторожені, ніби людини, яка знає більше, ніж може сказати.

Вона акуратно склала квиток і заховала у внутрішню кишеню куртки, пришиту ще тоді, коли в неї була форма. Звичка ховати важливі речі ближче до серця залишилася.

Першим поривом було піти до поліції. Але Наталія гірко всміхнулася. Вона знала, як виглядає з боку: без документів, без адреси, з історією, яка звучить як вигадка. Її навіть не стали б слухати.

«Ні, спочатку — перевірити все самій», — вирішила вона.

Наталія рушила до найближчої бібліотеки. Там було тепло, тихо й можна було безкоштовно скористатися комп’ютером. Охоронець подивився на неї з підозрою, але нічого не сказав — вона виглядала охайніше, ніж більшість відвідувачів.

Вона ввела ім’я Кравцова, почала читати старі новини, судові рішення, фінансові звіти. Картина поступово складалася. За останній рік його компанії втрачали контракти, партнери відмовлялися від співпраці, а борги зростали. Але щось не сходилося: за тиждень до смерті на рахунки фірм надійшла велика сума — майже сто мільйонів.

Рівно стільки, скільки він виграв у лотерею.

— Отже, він знав, що виграв, — прошепотіла Наталія. — І хтось ще про це дізнався.

Вона згадала дату розіграшу. 15 листопада. Саме того дня Кравцов загинув. Якщо він встиг перевірити квиток, то міг повідомити когось із близьких. Або ж хтось побачив квиток випадково.

Наталія закрила очі, прокручуючи можливі версії. Самогубство? Ні. Людина, яка щойно отримала шанс почати все спочатку, не зводить рахунки з життям. Не так швидко.

Вона відкрила статтю з фотографією будинку «Імперіал». Той самий, біля якого вона знайшла квиток. Сміття з будинку вивозили централізовано. Отже, хтось із мешканців або персоналу викинув пакет уже після смерті Кравцова.

— Значить, квиток намагалися позбутися, — зробила висновок Наталія.

У цей момент до неї підійшла бібліотекарка й чемно повідомила, що час роботи комп’ютерів закінчується. Наталія подякувала й вийшла на вулицю. Сутеніло, ліхтарі відбивалися в калюжах, а холод знову нагадував про себе.

Але цього разу вона йшла впевненіше.

У неї був квиток, правда і мета. Вперше за довгий час Наталія відчувала не голод і втому, а азарт. Той самий, який колись змушував її розплутувати найскладніші справи.

— Я доведу це до кінця, Володимире Ігоровичу, — тихо сказала вона. — І з’ясую, хто і навіщо намагався стерти ваш шанс на життя.

Попереду була небезпечна гра. Але Наталія знала: іноді навіть з самого дна можна піднятися, якщо правда — на твоєму боці.

Продовження буде… ✨